Кохання?... Ні, дякую...

Знаєте, це все ваше кохання повна фігня. Особливо той міф про те що без нього життя не можливо прожити достойно.
Ага, так звісно!
Бісять мене ці фрази : ''Покохавши одного разу, вже не можна жити без кохання'' Та нафіг воно треба? Живи собі, не знай горя...
Або коли ти зустрічаєшся з хлопцем і при друзях кажеш "Як мене дістав цей козел але все одно люблю і не можу покинути" Та яке нахрен кохання тут може бути якщо ти так можеш сказати при друзях?
А ще одна категорія людей вірить в те що прийде ХТОСЬ (найчастіше це омріяний принц або принцеса) і зробить вас щасливими. Так, аж біжать вони всі щоб ощасливити тебе... хаха...
І коли я дивлюсь на тих ,хто сьогодні каже, що кохав все життя, а потім лізе до іншої, коли його відшили. І на такі пари, які постійно сваряться, або обливають один одного лайном поза очі, то мені, вибачте, блювати хочеться. Яке тут кохання? А потім вони в церкві будуть клястися що кохатимуть вічно... застібнуть замочок на мосту... а через пару років всі їхні обітниці коту під хвіст, вони візьмуть той замок і викинуть в річку. От і все ваше кохання, нажаль.